Упродовж останніх років у культурному середовищі і практиці закріпилось визначення «молодий художник», найбільшою мірою за рахунок певних резонансних подій: конкурсів, премій, бієнале, програм — освітніх, обмінів і короткострокової мобільності, частіше невзаємопов’язаних і несталих. Для підтримки динамічної художньої спільноти створюються нові культурні інституції і грантові програми, які спираються на вкорінений конструкт. Проте широко вживана в міжнародному контексті категорія «emerging artist» в Україні набула обрисів виключно як вікова — «молодий художник» — начебто саме собою зрозуміле і себе ж пояснююче визначення, яке насправді не є обґрунтованим і релевантним стану і умовам сектору.
У липні-серпні 2021 р. дослідницька компанія Info Sapiens прийняла участь у дослідженні «Статистичний портрет молодо_ї художни_ці», який у свою чергу є складовою довгострокового проєкту Бюро системних рішень BUT з дослідження стану і розвитку мистецького середовища в Україні. У рамках цього дослідження «художни_цями» вважаються ті, хто самі себе так ідентифікували. Вживаючи терміни «молод_а» (emerging artist), «зріл_а» (mid-career artist) та «визнан_а» (established artist) художни_ця, на увазі маються насамперед не вікові категорії, а етап у мистецькій кар’єрі. Тобто, об’єктом дослідження стали мист_кині в Україні, які ідентифікують себе як молод_і художни_ці за етапом у кар’єрі.
Мета і завдання дослідження
Метою дослідження було визначити портрет молодо_ї художни_ці в Україні: соціально-демографічні характеристики, умови праці , професійний розвиток, проблеми та перешкоди роботи. Відповідно, завданнями дослідження було визначено:
• виявити, що вкладається в конструкт «молод_а художни_ця» та які існують переваги і недоліки перебування у цьому статусі;
• описати початок становлення професійного шляху художни_ць, зокрема вплив оточення та відлік самоідентифікації себе як художни_ці;
• визначити роль формальної та неформальної освіти, а також самоосвіти у професійному розвитку художни_ць;
• розкрити умови праці художни_ць в Україні;
• з’ясувати рівень обізнаності щодо авторського права та досвід щодо його порушення у художньому секторі;
• визначити, наскільки художни_ці обізнані щодо професійних можливостей та програм;
• визначити потреби та запити художни_ць щодо власного професійного розвитку;
• з’ясувати проблеми та перешкоди, з якими стикаються художни_ці.
Методологія дослідження
Дослідження складається з кількісного і якісного компонентів. Кількісний компонент дослідження включав телефонне опитування за допомоги комп’ютера (CATI — computer assisted telephone interviews) та онлайн-опитування (CAWI — computer assisted web interviews). Загалом в опитуванні взяли участь 671 респондент_ка (496 жіночої статі, 166 – чоловічої та 10 – іншої), які перебувають на різних етапах кар’єри (молод_а, зріл_а, визнан_а). Респондент_ки репрезентують такі мистецькі практики:
• Образотворче мистецтво (Fine Art);
• Народне, наївне мистецтво;
• Декоративно-ужиткове мистецтво (Applied arts), предметний дизайн;
• Мода Сценографія;
• Графічний дизайн та ілюстрація;
• Реставрація;
• Соціальне мистецтво / активізм;
• Сучасне мистецтво (Contemporary art);
• Інші.
На якісному етапі, щоб дізнатися, що вкладається в конструкт «молод_а художни_ця», показати особливості та різноманіття думок щодо різних форматів освіти, умов праці, порушення авторських прав, обізнаності та доступності професійних програм, а також проблем та перешкод, компанія Info Sapiens з 20 липня по 18 серпня провела 69 глибинних інтерв’ю, з яких 54 інтерв’ю були з художни_цями та 15 інтерв’ю з експерт_ками (мистецтвознави_цями, куратор_ками, працівни_цями мистецьких установ). Розмови проводилися особисто або телефоном та тривали 75 хвилин. Під час відбору інформант_ок було враховано стать, вік та місце проживання.
Таким чином, термін «респондент_ки» застосовується на позначення тих, хто брав участь в анкетуванні, а до тих, хто брали участь у глибинних інтерв’ю, – «інформант_ки».
Слід зазначити, що це дослідження має певні обмеження:
• Воно є розвідувальним, оскільки подібні дослідження в Україні не проводилися.
• Через брак попередніх даних та відсутність даних про генеральну сукупність художни_ць в Україні це дослідження не є статистично репрезентативним.
• У кількісній анкеті художни_цям було запропоновано ідентифікувати себе за визначеними етапами в кар’єрі: «молод_а», «зріл_а» та «визнан_а» художни_ця. Однак під час глибинних інтерв’ю з’ясувалося, що окрім цих етапів можуть існувати й інші, такі як художни_ці-початків_иці (перехідний період між «молодо_ю» та «зріло_ю»). Також з’ясувалося, що в Україні художни_ці можуть бути «зріли_ми», а за кордоном «молоди_ми». Відповідно, класифікація художни_ць за кар’єрними етапами потребує подальшого вивчення.
• Окремі обмеження має кількісний етап дослідження. Зокрема, в опитуванні взяли участь 22 респондент_ки, які постійно проживають за кордоном, однак їхні відповіді було вилучено з масиву як через недостатню кількість для врахування як окремої категорії, так і через те, що аналіз їхніх відповідей не входив до задач дослідження.
• Через відсутність статистичних даних, які б відображали властивості генеральної сукупності, встановлення квот не видалося можливим.
• Ще одним обмеженням дослідження є участь респондент_ок переважно із великих міст: Києва, Харкова, Одеси та Львова. Можна припустити, що так відбулося через активнішу художню діяльність у великих містах.
Резюме
Конструкт «молод_а художни_ця»
Конструкт «молода художни_ця» в Україні деякі художни_ці прямо пов’язують з PinchukArtCentre як однією з найавторитетніших інституцій, що активно використовує цей термін. Експерт_ки ж виводять віковий критерій з потреб українського мистецького ринку в 90-х, при цьому вказуючи на інституціоналізацію терміну за посередництвом держави (зокрема, використовує цей термін і Міністерство культури). Критикуючи поняття «молод_а художни_ця», самі художни_ці найчастіше вказують на неадекватність асоціації віку з тривалістю художньої практики. Також варто зазначити, що в кількісному опитуванні взяли участь 76 художни_ць, старші за 35 років, які ідентифікували себе саме як як молоді художни_ці. Це підтверджує гіпотезу про те, що серед вікової категорії після 35 років трапляються художни_ці, які зараз перебувають на початку своєї кар’єри.
Та загалом визначення «молод_а художни_ця» в Україні має дві визначальні характеристики: по-перше, все-таки є прив’язаним до віку (18–35 років), по-друге, охоплює художни_ць на початку кар’єрного шляху. До інших стереотипних характеристик «молодої художни_ці» можна віднести такі: молода за віком людина, яка вже має виставковий досвід (щонайменше групових виставок) і мистецьку освіту; може працювати без гонорару або навіть віддавати свою роботу за участь у виставці; проживає в географічній близькості до великого населеного пункту (в ідеалі – переїха_ла в Київ); не має матеріальних зобов’язань (тобто власної сім’ї); не має імені в мистецькому середовищі; готов_а працювати лише за можливість додати виставку до свого СV.
Статус «молодої художни_ці має як переваги, так і недоліки. До переваг відносяться більша кількість можливостей та тематична свобода. Перелік недоліків дещо ширший: необхідність мати попередній досвід, виконувати неоплачувану працю, визнавати свою субординовану позицію (перед викладачем, а потім куратором), необізнаність з авторським правом, наявність гендерної дискримінації в середовищі.
Початок професійного шляху
Як свідчать результати дослідження, мотивація займатися мистецтвом і вибору професії художни_ці зумовлена такими чинниками, як бажання займатися мистецтвом, власна самореалізація, задоволення та розвиток. Натомість більш прагматичні причини –заробіток, наявність професійного навчання або бажання змінити спосіб життя – є меншою мірою мотивуючими. Також на вибір професії певним чином вплинуло оточення художни_ць (щоправда цей вплив не завжди був схвальним).
Як виявило кількісне дослідження, середній вік початку роботи за фахом та отримання першого доходу за професійну діяльність художни_ць становить 23 роки. На основі глибинних інтерв’ю можна умовно виділити чотири часові проміжки, які ставали визначальними для усвідомлення себе як художни_ці: дитинство, старший (або середній) шкільний вік, студентство та роки після студентства.
Роль формальної, неформальної освіти та самоосвіти
Як показують результати дослідження, більшість респондент_ок не мають середньої або спеціальної художньої освіти, причому серед молодих художни_ць таких майже дві третини. Натомість серед художни_ць у середині кар’єри та серед визнаних художни_ць понад половина має середню або спеціальну художню освіту. Разом з тим, практично вісім з десяти художни_ць, які взяли участь в опитуванні, мають вищу освіту, хоча не всі з них мають вищу освіту саме з мистецьких спеціальностей. Так, 45% отримували освіту з образотворчого мистецтва або дизайну, решта 55% не мають формальної освіти з цих спеціальностей. Серед художни_ць з формальною художньою освітою 68% мають середню або спеціальну художню освіту. Отже, більшість респондент_ок, які навчались на цих двох спеціальностях, обрали свій професійний шлях ще на етапі середньої освіти.
Думки художни_ць щодо якості мистецької освіти в Україні були різними. З усіх респондент_ок, незалежно від наявності у них формальної мистецької освіти, третина вважають, що якісна формальна освіта для художни_ць в Україні радше існує, ніж ні (32%). Третина (31%), навпаки, вважають, що така освіта радше не існує, ніж існує. 12% впевнені в тому, що якісної формальної освіти для них в Україні не існує. Водночас стільки ж впевнені в протилежному.
Під час глибинних інтерв’ю художни_ці, які отримували мистецьку освіту, вказували, що не шкодують про це, але також бачать недоліки й проблемні місця у формальній освіті. З одного боку, більшість наголошували на тому, що саме академічна освіта дає можливість отримати базові навички та знання, можливість використовувати майстерні та працювати з натурою, отримати доступ до таких можливостей безоплатно. Крім того формальна освіта дає студентству систему та структуру, на відміну від неформальної і, особливо, короткострокової освіти. З іншого боку, було окреслено й перелік недоліків формальної мистецької освіти: застарілі програми, брак навчання про сучасне мистецтво, брак навчання критичного мислення.
Більшість респондент_ок також доповнюють свій розвиток за допомогою самоосвіти або інших неформальних освітніх форматів: приватні уроки від художни_ць, вебінари, довго- та короткострокові курси, резиденції, освітні програмами в рамках фестивалів. Інформант_ки наголошували, що самоосвіта та постійний розвиток є важливими елементами розвитку художни_ць і грають визначальну роль у професійному шляху. Під самоосвітою, як з’ясувалось під час глибинних інтерв’ю, розуміють різне: читання фахової літератури, вдосконалення практичних навичок, практична робота з малюванням, звернення до ментор_ок або наставни_ць, участь у колаборативних проєктах. Утім, на переконання деяких інформант_ок самоосвіта має надбудовуватись на здобуту деінде «базу», «фундамент», однак сама навряд може бути таким фундаментом.
Більшість опитаних художни_ць не мають досвіду участі в мистецьких освітніх заходах за кордоном. Причиною відсутності досвіду здобуття закордонної освіти може бути недостатнє знання англійської мови.
Умови праці
Умови праці українських художни_ць є нестабільними. Переважно вони є самозайнятими і займаються втіленням власних проєктів. Інтенсивність праці також є нестабільною – періоди інтенсивної роботи замінюються її відсутністю. Дохід художни_ць так само є нестабільним. Більшість художни_ць свою мистецьку діяльність фінансує самостійно, ще частина – поєднує з іншою оплачуваною роботою в комерційному секторі (дизайн, ілюстрація). Разом з тим, серед художни_ць поширені й практики безоплатної роботи. Також паралельно з роботою художни_ці займаються просуванням і популяризацією своїх робіт.
Наявність у художниць дітей (неоплачувана робота по догляду за дітьми) прямо впливає на їхню мистецьку практику: зменшує їхні професійні можливості, тому що художниці можуть менше часу приділяти мистецькій діяльності. Під час глибинних інтерв’ю художниці висловлювали потребу, щоб інституції під час проведення виставок, резиденцій та інших заходів враховували інтереси людей з дітьми: йдеться про наявність дитячої кімнати, куточка. Також йшлося про те, що оплата роботи няні може сприяти збільшенню можливостей жінок-художниць.
Переважна більшість художни_ць під час співпраці з юридичними особами та фізичними особами не укладають відповідних договорів. Серед можливих причин – недостатня обізнаність про те, як і навіщо це робити, потреба наповнити портфоліо, безкоштовна робота. А у разі укладання таких договорів найпоширенішим видом угоди з фізичними та юридичними особами (організаціями) серед є договір на замовлення. Під час глибинних інтерв’ю з’ясувалося, що на (не)укладання договорів художни_цями впливають такі фактори: якщо інституції самі пропонують це зробити, якщо є можливість скористатися послугами юриста, якщо у художни_ць більша обізнаність про договори, якщо зареєстровані як ФОП. Однак не усі художни_ці реєструють ФОП через нестабільність доходу, а також через додаткове навантаження (потребу орієнтуватися у податках та готувати звітність). За порадами щодо юридичних фінансових та менеджерських аспектів своєї діяльності художни_ці найчастіше звертаються до друзів або знайомих, але значно рідше до культурних кураторок, юристок та бухгалтерок (щоправда, зрілі художни_ці звертаються до юристок і бухгалтерок частіше, ніж молоді).
Загалом, під час глибинних інтерв’ю художни_ці здебільшого говорили, що не відчувають себе соціально, економічно та юридично захищеними (у т.ч. й через брак юридичних знань, нестабільні та/або недостатні доходи). Тому вони змушені знаходити «основну» роботу, яка забирає час і ресурс, але дає фінансову стабільність і страховий стаж для майбутньої пенсії.
Авторське право
У сфері мистецтва одним із ключових моментів є авторське право. Як показують результати опитування, з випадками порушення авторського права не стикалася майже половина респондент_ок (причому частіше не стикалися молоді художни_ці, ніж зрілі). Але водночас опитування показало й те, що скоріше не обізнаних у порушеннях авторського права більше, аніж скоріше обізнаних. Більш обізнані досвідченіші зрілі художни_ці. Для того щоб бути більше обізнаними у питаннях авторського права, деякі художни_ці намагаються самостійно опанувати потрібні знання.
Зазвичай як випадки порушення авторського права інформант_ки під час глибинних інтерв’ю називали такі: публікація без дозволу автор_ки в інтернеті, повторення / копіювання творів, крадіжки робіт. У випадку виявлення порушення авторського права найчастіше художни_ці найчастіше зв’язувалися з порушником, рідше писали про порушення у соцмережах з метою розголосу, ще менше консультувалися з юрист_кою / скаржилися на порушника, а до суду подавали взагалі лічені одиниці. Серед причин відсутності реакції на порушення авторських прав можна виділити: незнання, що саме треба робити, відсутність фінансового та психологічного ресурсу, сумніви у захищеності з боку законодавства.
Спільнота
Як з’ясувалося під час глибинних інтерв’ю, спільнота художни_ць фрагментована на різноманітні менші об’єднання, які під час розмов називали «тусовками». Окремі художни_ці не зараховують себе до жодного з об’єднань. В уявленні інформант_ок у середовищі художни_ць відбуваються спроби солідаризації, але немає стійких механізмів чи досягнутих результатів солідаризації. Так відбувається через те, що, по-перше, об’єднання відбуваються як реакції на якісь кризові ситуації, а, по-друге, через те, що насправді лише незначна кількість ситуацій здатні об’єднати людей з різними позиціями.
У середовищі художни_ць наявна конкуренція, яка має різні прояви. Найбільш проявленою є конкуренція за представленість на виставкових майданчиках, видимість і вплив на розвиток мистецького процесу. Інформант_ки називали переважно дві речі, які з цим пов’язані: відкриті конкурси (open call) на участь у виставках та художні премії. Також інформант_ки неодноразово вказували, що проявом конкуренції є практика приховування і втаємничення інформації про можливості професійного розвитку та знання про особливості роботи у сфері.
Натомість з проявами корупційної та гендерної дискримінації інформант_ки переважно не стикалися. Разом з тим, частина експерт_ок вказували, що такі явища, як непрозорі рішення та непотизм, потенційно можуть бути корупційними. Щодо гендерної (не)чутливості середовища: зазначали про поширеність гендерних стереотипів (про особливе «жіноче мистецтво», про роль жінок як «помічниць» чоловіків-художників), хоча їх порівняно менше, ніж в українському суспільстві в цілому.
Стосовно «конфлікту поколінь» частина інформант_ок вважають, що між старшим і молодшим поколінням художни_ць існує прірва, тобто певний ментальний розрив, відсутність тяглості у мистецтві, відсутність зв’язку між різними поколіннями. Хоча деякі інформант_ки вважають, що розрізнення відбувається скоріше не за поколіннями, а за напрямом, у якому художни_ці працюють (сучасне мистецтво чи класичне, традиційне). Ще частина підтримує думку про те, що вислів про прірву між поколіннями є штучним і надуманим: певні прірви чи розриви наявні всередині кожного покоління, а особливості взаємодії залежать радше від світогляду самої людини, а не її віку.
Професійний розвиток та досвід
Різні аспекти професійного розвитку – здобути освіту, поїхати за кордон, мати персональні виставки, змінити оточення, більше заробляти мистецтвом, розширити діяльність (викладати, організовувати виставки) тощо – водночас виступають у якості цілей, які ставлять перед собою, художни_ці. Як показали глибинні інтерв’ю, еволюція цих цілей залежно від віку виглядає так: на початковому етапі чимало художни_ць прагнуть отримати освіту та навички, знайти свій стиль, концепцію, взяти участь у виставці тощо. Натомість у художни_ць з більшим досвідом цілі зміщуються у бік професійної діяльності, яка б дала можливість заробляти на мистецтві (участь у більшій кількості виставок, продаж робіт, самопросування). Частина художни_ць прагнуть самореалізуватися за кордоном, оскільки відчувають потребу зміни робочого середовища та бачать там більше можливостей, зокрема фінансових. Дехто уникає визначення цілей у цілому чи лише довгострокових цілей, а дехто фокусується на збереженні запалу до заняття мистецтвом та психічного здоров’я, щоб не втратити мотивації бути художни_цею взагалі.
Упродовж двох років до пандемії COVID-19, понад половина художни_ць не мали досвіду участі в українських та іноземних професійних програмах (закордонних та українських резиденціях, виставках за кордоном, закордонних та українських воркшопах, закордонних та українських фестивалях, закордонних та українських освітніх форматах), а в 2020–2021 рр. під час пандемії COVID-19 частота участі у таких програмах ще більше знизилася порівняно з попередніми роками. Слід зазначити, що незнання іноземних мов не є визначальною перешкодою для участі у професійних програмах, як припускалося. Деякі інформант_ки відзначали, що пандемія позитивно вплинула на їхній професійний розвиток завдяки можливості відпочити або адаптуватися під дистанційний формат роботи.
Фінансову підтримку від державних, приватних або міжнародних культурних інституцій чи ж приватних осіб упродовж 2018–2021 рр. більшість опитаних художни_ць не отримували. А кількість серед тих, хто все-таки отримували таку підтримку, під час пандемії (2020–2021 роки) знизилася порівняно з 2018–2019 рр. Українські премії або нагороди отримувала кожна п’ята опитана в рамках дослідження художни_ця (причому частіше це були зрілі художни_ці, ніж молоді), а закордонні премії або нагороди мала приблизно кожна двадцята респондент_ка. Під час глибинних інтерв’ю художни_ці висловлювали недовіру до державної підтримки — за їхніми словами, вона є неефективною. Зокрема, вказували на корупційну складову та непрозорість у розподілі фінансування, недостатність державної підтримки (премій, нагород, стипендій). Старші митці, на думку інформант_ок, уже не входять до цільової аудиторії для переважної більшості програм підтримки художни_ць. Чимало нарікань щодо роботи інституцій стосується вікового цензу та орієнтації саме на художни_ць у віці до 35 років. Разом з тим, на думку учасни_ць дослідження, державні інституції можуть надавати іншого типу підтримку і бути майданчиками для саморепрезентації, консультацій, зворотного зв’язку, спілкування, розширення соціальних зв’язків тощо.
Джерела інформації, з яких художни_ці дізнаються про професійні програми, можна розділити умовно на дві категорії: соціальні мережі та інформація від оточення. Серед соціальних мереж згадували про Telegram та Facebook. Також інформацію отримують від кураторів, колег, партнерських організацій.
На професійний розвиток художни_ць також негативно впливає те, що що більшість заходів проходять у великих містах України та в столиці. Для художни_ць з маленьких міст і сіл існують проблеми з доступністю до таких заходів. Ще одна категорія, для якої можуть бути недоступні професійні програми, — це художни_ці з інвалідністю, для яких часто не обладнані локації, тож багато програм не мають інклюзивного простору. Останнім часом з’являються ініціативи, які працюють з цією категорією художни_ць, однак вони також зосереджені більше у великих містах. Відповідно, існує потреба з покращенням доступу до професійних програм для цих категорій художни_ць.
Проблеми і перешкоди
Для отримання освіти художни_цями найбільш перешкоджають брак часу у зв’язку з роботою та висока ціна на неформальне навчання. Пр цьому Для молодих мист_кинь фактор високої ціни на неформальне навчання є вагомішим, ніж для зрілих. Іншими перепонами є також брак часу у зв’язку з домашніми зобов’язаннями, низька якість запропонованого навчання та відсутність кар’єрних можливостей після навчання. Відсутність стабільної зайнятості та доходу серед художни_ць є однією з основних причин, які обмежують професійний розвиток і не дають займатися мистецтвом повноцінно. Зокрема, брак фінансових можливостей є одним з основних чинників, який обмежує професійний розвиток понад половини опитаних респондент_ок. Крім того такими обмежуючими чинниками також виступають наявність неповнолітніх дітей та брак часу через хатні справи, інституційний чинник (брак інституцій для реалізації проєктів), низький статус мистецтва у суспільстві, нестача можливостей щодо виставок, брак навичок і фінансові труднощі (частіше відчувають саме молоді художни_ці). Час, який витрачається на мистецьку діяльність, також суттєво скорочують фінансові фактори: недостатній дохід, малорозвинений мистецький ринок, недостатність коштів для інвестицій у матеріали та інфраструктуру.
Показово, що жінки-художниці вдвічі частіше за чоловіків скаржаться на відсутність можливості працевлаштування за фахом, а також частіше за художників-чоловіків заявляють про нестачу визнання, надмірний час на просування. Та й взагалі жінки-художниці частіше зазнавали упередження через стать (кожна четверта), ніж чоловіки (один з тридцяти трьох).
Запити і потреби
Як свідчать результати опитування, професійному розвитку респондент_ок частіше заважає брак таких заходів та форматів, як виставки, резиденцій і фестивалі/бієнале, нестача мистецьких колективів та груп та публічних форматів і платформ.
Щодо напрямів мистецької діяльності, якою б хотіли займатися художни_ці, називалися представлення робіт на виставках, робота на резиденції з можливістю створити нову роботу/працювати над виставкою, співпраця з міжнародними куратор_ками (ці напрями назвали понад третина респонденто_ок), отримання досвіду як запрошені художни_ці, можливості спеціалізуватися у певній галузі, здобути додаткові знання і навички (ці напрями назвали понад чверть респонденто_ок).
У переліку потреб художни_ць найчастіше називалися знання з маркетингу та просування (понад половина), інформація про фінансування, гранти та стипендії (понад третина). Також серед тих знань, які вважають актуальними, від третини до чверті респондент_ок назвали управлінські питання, включаючи юридичні питання та просування за кордоном, інформацію про авторське право та роялті і про управління проєктами.
Якщо йдеться про підтримку, яка наразі необхідна художни_цям для подальшого розвитку їхньої діяльності, то майже половина респондент_ок вказали, що потребують фінансової підтримки для того, щоб мати час попрацювати над власним художнім проєктом. Близько третини потребують допомоги у створенні нової роботи або проєкту та у збільшенні видимості та впізнаваності в Україні. Також близько чверті респондент_ок вказували, що для подальшого розвитку їм необхідно було б отримати підтримку у доступі до інфраструктури, у можливості міжнародної мобільності, у можливості співпрацювати з іншими художни_цями або куратор_ками та у збільшенні видимості та впізнаваності за кордоном.
Під час глибинних інтерв’ю серед форматів та запитів, яких зараз бракує, художни_ці також згадували соціальні чи перформативні – виставки, резиденції, дискусії. Загалом, запити і потреби щодо знань та навичок, яких наразі не вистачає або які були б корисними для дальшого професійного розвитку можна розділити на чотири групи:
1) професійні;
2) знання і навички з інших сфер;
3) «м’які навички»;
4) знання і навички, пов’язані з фінансами.
На думку частини художни_ць та експерт_ок, ключовим питанням є пріоритети держави: без культурної політики дуже складно задовольнити запити і потреби художни_ць та забезпечити їхній професійний розвиток.
Детальніше з результатами дослідження можна ознайомитися зі Звіту.